Пододименко Юрій Володимирович
Йому було 23
Молодий, красивий, спортивний, добрий, щирий, завжди усміхнений.
Народився Пододименко Юрій Володимирович 5 травня 1999 року. Тут в рідному селі Райківці, минали його юні роки, тут, у 2016 році, він закінчив Райковецьку загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів.
Того ж року вступив до Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка на факультет «Готельно-ресторанна справа» за фахом «Менеджер готельно-ресторанних комплексів».
Невтомний працівник, пробував себе у різних видах діяльності, завжди допомагав людям. Мав чуйне серце, яке відзивалося на будь-чиє прохання про допомогу. Заробляв на мрію. Мріяв мати велику сім’ю.
24 лютого принесло страшну звістку… Війна. Шок, злість, лють.
Україна…
Вона завжди була в його серці. Мав чітку громадянську позицію. Вже 28 лютого він добровольцем вступив до лав Збройних сил України. Проходив навчання в м. Мукачево у військовій частині А 1556 кулеметником 128 Гірсько-штурмової бригади. Виконував бойові завдання на Харківському напрямку.
«Мамо, все добре», - час віл часу читала короткі повідомлення його мама і від того на крапельку ставало легше. Лише на крапельку. Бо більше нічого не знала і не знала, що із сином вже наступної миті там, на війні.
Рятував, захищав, допомагав. Жив. Жив, як годиться молодому, красивому, здоровому легеню. В цей час зустрів своє кохання – свою Іринку. 14 липня одружився, 4 вересня уклали Таїнство Подружжя в храмі Преображення Господнього в місті Сарни. Здавалося б, мрія почала здійснюватися, ніщо не завадить їхньому щастю. Але війна страшна, безжальна, несправедлива… 6 жовтня його не стало, не стало Нашого Світлого Воїна в населеному пункті Нова Кам’янка Великоолександрівського району Херсонської області.
Нагороджений орденом за «Мужність ІІІ ступеня», присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади» посмертно.
Обірвалося життя цього достойного насиченого барвистого молодого красивого хлопця. Життя із викликом на достойні вчинки, досягнення і принципові погляди на порядність, чесність, гідність…
Холодний смуток душу охопив,
Дощем заплакав… Свічка догорає…
Він не дожив, не докохав, не долюбив…
Та праведна душа не помирає…
Вона тепер у світлому раю,
Вона тепер на небі вже, у Бога.
Поліг із честю воїн у бою,
Щоб ближче стала наша перемога.
