Кулеша Олексій Алімович
Кулеша Олексій Алімович, народився 5 січня 1976 року в селі Доброгогорща. У 1983 році вступив до 1-го класу Доброгорської школи, яку у 1991 році закінчив.У цьому ж році вступив до Хмельницького базового медичного училища, за фахом «Лікувальна справа».
З 1995 по 2009 р. Олексій Алімович працював завідуючим Кур’янецьким фельдшерського пункту Білогірського району Хмельницької області. З 2009 по 2013р. - завідуючий Рудницького фельдшерського пункту Баришівського району, Київської області.
З червня 2013 року працював на посаді медичної сестри Гвардійської амбулаторії загальної практики — сімейної медицини Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медичної допомоги Хмельницького району».
У грудні 2009 року Олексій одружився. Невдовзі у щасливі родині народилися син Роман та донька Дарина.
До лав Збройних сил України вступив 13 серпня 2024 року. З жовтня 2024 після проходження базової загальновійськової підготовки служив в самохідному артилерійському дивізіоні 23 окремої механізованої бригади на посаді санітарного інструктора медичного пункту.
В листопаді - грудні 2024 отримав військове звання «молодший сержант» та статус учасника бойових дій, а в листопаді 2025 – чергове військове звання «сержант». Основними обов’язками Олексія були організація та безпосередня участь в наданні першої медичної допомоги та евакуації поранених, хворих та травмованих з району виконання завдань до медичних підрозділів.
Добрий, мудрий, відважний та хоробрий, але завжди спокійний та розсудливий, він сумлінно та з честю виконував свій обов’язок, користувався великим авторитетом серед побратимів. Від початку і до кінця, майже безперервно перебував на бойовому чергуванні в районі бойових дій, здійснив багато виїздів до позицій рятуючи побратимів.
15 листопада 2025 року близько 16:30 його екіпаж отримав бойовий наказ на виїзд до однієї з позицій для евакуації важкопораненого бійця. При слідуванні до місця призначення зв’язок з екіпажом перервався. Ворожий дрон FPV влучив в автомобіль, завдавши обом бійцям у екіпажі травм, що не сумісні з життям. Враховуючи заслуги перед Батьківщиною, представлений до Державної Нагороди «За мужність» посмертно.
Олексій завжди вмів слухати і підтримувати інших, не очікуючи миттєвої винагороди. Доброта — природна частина його життя: він був щедрий на увагу, допомогу і слова підтримки, навіть коли його самого це трохи виснажувало.
Його любов була тепла і щира: він виражав її не тільки словами, але й діями — маленькими жестами турботи, увагою до потреб близьких і вмінням створювати комфорт навколо себе. Його співчуття щире, він розумів чужі страждання і завжди був готовий допомогти без осуду.
Олексій залишиться у нашій пам’яті назавжди. У кожному врятованому ним житті, у кожній сльозі, що впала на холодну землю. У серці своєї громади, яка ніколи не забуде свого Героя.
